Прем'єр-міністр Ющенко давно вже став об'єктом для атак сил, які не хотіли б, щоб Україна ввійшла в європейські і євроатлантичні структури й співробітничала з НАТО. Виявити ці сили не важко - вони концентруються не тільки в Росії, але й в Україні. Про своє відношення до прем'єра на комуністичних збіговиськах вже неодноразово розповідав лідер КПУ П.Симоненко. Та хіба тільки він. Коли почалася антипрезиденська кампанія, була спроба посварити президента Кучму з прем'єр-міністром Ющенком. Ця спроба не вдалась. Тепер завданням цих сил є усунути з посади президента, а також прем'єра, бо вони уособлюють собою прозахідний вектор (особливо другий). А тому, наприклад, в Росії давно вже прийшли до висновку, що в Україні треба змінити еліту, бо інакше Росія назавжди втратить Україну. А отже, треба знайти в Україні вітчизняного Лукашенка. Рівно рік тому - у квітні 2000 р. під час засідань круглого столу в так званому «Институте стран СНГ» (він же «Институт диаспоры и интеграции») якийсь Манєкін Р.В. з «Представительства Донєцкой обл., при правительстве Москвы», говорячи про те, що «нужно просто менять «Элиту», ствердив, що «Проблема Украины - это не проблема Украины. Проблема Украины - это проблема России». І треба відзначити, що подібні думки мають в головах не тільки якісь манєкіни або культяпкіни - вони широко розповсюджені серед широкого загалу, а також інтелектуальної та політичної еліти Росії. Характерно, що в російській пресі вже неодноразово з'являлися повідомлення, що прем'єр-міністр Ющенко ось-ось піде у відставку, а вірніше буде позбавлений своєї посади. Ось що з цього приводу писала «Независимая газета» від 23 січня 2001 р. В статті В.Тимошенка та Окари «Уход Юлии Тимошенко предвещает отставку Виктора Ющенко. Одним из кандидатов на пост премьер-министра Украины называют Сергея Тигипко» писалося наступне: «НГ» из источников близких к администрации президента Украины, стало известно, что преемником Виктора Ющенко может стать Сергей Тигипко, которого также считают политиком новой генерации. Сергей Тигипко приемлем и для администрации президента, так как он не связан ни с одной кланово-олигархической группировкой на Украине и не скомпрометировал себя отмыванием грязных денег. Еще одно свидетельство в пользу назначения на пост премьер-министра Сергея Тигипко, правда косвенное - на предыдущей неделе он находился в Москве с частным визитом и, по информации «НГ», встречался со многими российскими чиновниками и бизнесменами». Пам'ятаю, як я здивувався, прочитавши, що пан Тігіпко «не связан ни с одной кланово-олигархической группировкой на Украине». «А в Росії?» - подумав тоді я. Тим більше, що «он находился в Москве» не для того, щоб відвідати театри або музеї, а для чогось зустрічався з «многими российскими чиновниками и бизнесменами». Це дуже нагадує ситуацію з XIII-XIV століть, коли рязанські, володимиро-суздальські, тверські тощо князі їздили шукати підтримки в Золотій Орді. Поїде, бувало, такий князьок до великого хана запевнить його у своїй відданності, поцілує його чоботи й одержить ярлик (тобто грамоту) на князювання. Ну, а якщо комусь здається, що це невдале і навіть образливе порівняння, тоді назвімо цей візит пана Тігіпка презентацією своєї особи. Тоді вільно буде запитати чи не є Україна васальним князівством, в якому найвищі урядовці повинні схвалюватися в «Золотій Орді»? Що ж стосується повідомлення, про те, що пан Тігіпко «не связан ни с одной кланово-олигархической группировкой на Украине», то воно теж викликає підозру, що тут щось не чисте. Як тоді бути з тим, що було надруковане 6 грудня 2000 р. в тій ж «Независимой газете». В статті Миколи Вавілова «Президент Украины вступил в схватку с олигархами. Результатом крайне обострившейся политической борьбы в Киеве может стать радикальным передел власти» давалась наступна інформація: «Третий член касты «дворян» - группа под руководством народного депутата, сына руководителя Службы безопасности Украины (СБУ) Андрея Деркача и мужа дочери украинского президента - Виктора Пинчука. Они недавно создали партию «Трудовая Украина», а парламентская фракция с таким же названием существует уже давно и является второй по численности после фракции коммунистов. Новую партию возглавил бывший член Кабинета министров Сергей Тигипко, ее членами стали известные и влиятельные политики. Близким к лидерам «Трудовая Украина» считается также скандально известный украинский бизнесмен Вадим Рабинович». От тобі і «не связан». Люди подібні пану Тігіпко саме тому роблять блискучі кар'єри, що «связаны» з потрібними й дуже впливовими людьми. А те, що пан Тігіпко обов'язково мусить належати до певної «корпорації», свідчить його біографічні данні. Закінчивши в 1982 р. Дніпропетровський металургійний інститут, він став комсомольським діячем. Працював спочатку в технікумі, з 1986 р. - завідувачем відділом пропаганди та агітації ОК ЛКСМУ, а з серпня 1989 до жовтня 1991 р. - першим секретарем Дніпропетровського ОК ЛКСМУ. А коли репнув «великий и могучий Советский Союз» пан Тігіпко «ніби ніц», тобто ніби нічого не трапилося відкрив «раптом» нове амплуа - він став заступником голови правління комерційного банку «Днепр» (до лютого 1992 р.), а з березня 1992 р. до липня 1997 р. став головою правління комерційного банку «Приватбанк». Це що ж, партійне завдання «деньги КПСС» охороняти? Чи як?
Та пана Тігіпко можна з Енеєм Котляревського порівняти, отим самим «що був парубком моторним». До речі, такі самі «стрибки» в комерцію, були й у багатьох інших комсомольських та комуністичних діячів. Взагалі комсомольська школа велика річ - вона штампує певний гатунок людей, які мають риси, що допомагають їм пристосуватися до будь-яких умов. Вони надзвичайно меткі, активні, мають дуже гнучку або зовсім не мають сумління, наділені великою частиною цинізму, здебільшого вони не мають ідеалів і їм все-одно кому служити, якби це приносило зиск тощо. Слабким місцем комсомольських діячів є те, що вони здебільшого хитрі, але не розумні. А тому ними часто - густо керують «дистанційно» більш розумні особистості. Таке припущення я зробив коли недавно почув, що Ющенка збираються відправити у відставку і однією з можливих кандидатур на посаду прем'єр-міністра є пан Тігіпко. Ну за нього можуть проголосувати ліві (і насамперед «вірні ленінці» П.Симоненка), інші прокомуністичні та проросійські «обранці народу». І все одно п. Тігіпко це скоріш «для наживки». А хто ж може вийти із-за спини пана Тігіпко? Чи не особистість, яка затіяла «касетний скандал» в Україні, а сама тим часом стояла в стороні, маніпулюючи незначними фігурами? Тоді стає зрозумілою вся конструкція «скандалу» і хто його замовник. В цьому разі виникає логічне запитання, кого вбили і знайшли в таращанському лісі? І де знаходиться сам Георгій Гонгадзе або його тіло? І чи не зможе на це запитання відповісти пан Марчук? Якщо це так, то тоді хто, так старанно в адміністрації президента мамагався стравити президента з прем'єр-міністром? Хто так старанно намагається усунути Ющенка, а усунувши прем'єр-міністра усунути Президента, адже ґрунт для цього підготовлено? Гініальний план, але чи погодиться з ним сам український народ?
Мільйони українців повірили в
те, що Ющенко саме та людина, яка в наш складний час потрібна в керівництві
держави, а тому маневри навколо нього, які влаштовують антиукраїнські,
антидержавні сили не можуть не обурювати. Це вигідно зовнішнім і внутрішнім
ворогам української державності, а не українському народові.
Тож будьте пильними, не дайте себе в черговий раз надурити. А вітчизняні вороги
тай звичайні кар'єристи повинні пам'ятати, що вони можуть самі згоріти в тому
вогні, який вони роздмухують.